Вона могла бути архітектором або філологом. Але стала скульптором. Її роботи прикрашають Кременчук, а сама вона не любить зайвої уваги. Надзвичайно скромна і талановита – скульптор Валентина Волкова.
Валентина Волкова родом із Брянської області. У Кременчуці жінка опинилася завдяки низці доленосних випадковостей. Вступивши після школи на філфак у Саратові, за 2 роки зрозуміла, що філологом бути не хоче. А спробувавши себе в живописі, збагнула, що її покликання – це скульптура. Так, по завершенні Харківського художнього інституту, в 1980 р., Валентина Волкова потрапила за направленням до Кременчука. Сьогодні, проживши понад 30 років у наддніпрянському місті, вдячна за це долі.
Першою роботою Валентини Волкової у Кременчуці була скульптура «Юність» – замріяний і натхненний образ дівчини, що уособлює безмежний політ молодості. Скульптуру встановили біля Кременчуцького філіалу Харківського політехнічного інституту. Таку назву мав тоді єдиний у Кременчуці вуз. Сьогодні це національний університет ім. М. Остроградського, а юнка Валентини Волкової так само є його візиткою. Для майстрині це була перша робота з міддю, надзвичайно складна і тривала. Спочатку робиться ескіз із пластиліну, потім – метрова модель-«оголенка», котра згодом «одягається». Далі виготовляється каркас, обліплюється глиною, і вже з нього роблять кускову форму в гіпсі та набивають її глиноземом – окремо голову, тулуб і ноги скульптури. На завершальному етапі листовий метал нагрівається інжекторною горілкою, прикладається до гіпсової заготовки і за допомоги гумового молотка набуває потрібної форми. Здається, ну зовсім не жіноча техніка, але Валентина Волкова впоралась з нею на «відмінно».
Після металу вже нічого не важко. Майстриня легко працює з деревом, гранітом, мармуром, іншими матеріалами, а от визначити найбільш улюблений не може, каже, що кожна робота – відповідальна. Цікаво, що пані Валентина не визнає таких понять, як натхнення або муза.
— Це – моя робота. Хочу чи ні, а маю працювати, – говорить жінка. – Щоб встигнути виконати замовлення, трапляється працювати і цілодобово, з короткими перервами на сон та відпочинок.
Не перебільшуючи, можна сказати, що Валентина Волкова створює обличчя Кременчука. Серед її скульптур – монумент «На Афганской тропе» в парку Воїнів-Інтернаціоналістів на Молодіжному, пам’ятник «Бійцям за владу Рад» біля міськвиконкому, погруддя академіка Володимира Вернадського у сквері «Жовтневий», меморіальна дошка журналісту Вадиму Бойку тощо. Кількість робіт скульптора полічити важко: багато роз’їхалися по різних куточках країни, одна з них – «Життя» – зберігається в музеї Міністерства культури, а інша – інститутська дипломна робота «Мрія» – побувала навіть на виставці в Канаді. Талант Валентини Волкової поважають поціновувачі мистецтва не тільки з України, але й з сусідніх держав, водночас жінка популярності не прагне, персональних виставок не влаштовує й взагалі сторониться зайвої уваги. Каже, що вона відволікає від роботи. Скульптор Валентина Волкова є членом Спілки художників і впевнена, що їй цього досить.
У вільний час, якщо такий з’являється, любить слухати музику Ніколо Паганіні, бюст якого виготовляла з особливою любов’ю. Також Валентина Волкова – палка шанувальниця поезії Олександра Пушкіна, ще за радянських часів в її планах було спорудити чотири різні колони на бульв. Пушкіна – в іонічному, дорійському, тосканському та коринфському стилі, за мотивами творів поета (на тому місці, де зараз знаходяться фонтанчики). І хоча ідея розвалилася разом з Радянським Союзом, скульптор і досі зберігає макет однієї з колон і згадує про той задум з ностальгічною посмішкою.
(Дмитро Малишко, фото автора)
