Депозити знову стають популярним способом захисту коштів від інфляції. Довіра до банківської системи зростає, але поступово знижуються ставки депозитів. Як правильно зорієнтуватись у виборі потрібного депозитного договору? «Майстер-клас» для потенційних вкладників проводять представники банків.

«КП» запитала:

1. Що Ви могли б сказати про ситуацію, яка склалася наразі на депозитному ринку. Чи можна стверджувати, що ситуація стабілізується? Чи повертаються вкладники до банків?

2. На сьогодні банки пропонують високі ставки. Чи будуть відсоткові ставки знижуватись або збільшуватись надалі?

3. Обираючи банк для вкладу, на що насамперед повинен звернути увагу майбутній вкладник?

4. Чи може бути власник упевнений, що повернення грошей з депозиту відбудеться у зазначений термін, без затримок?

Кажуть: цінують за достоїнства, а люблять за недоліки. Чому закохані не помічають негативних рис в об’єктах обожнювання і що робити, коли «рожеві окуляри» все-таки впали, дізнавалися кореспонденти «Кременчуцької Панорами».

У коханих немає недоліків

Як часто ми буваємо незадоволені собою, власною зовнішністю, поведінкою, здібностями. Можна знайти тисячу причин для самокритики і жодного разу не замислитися над тим, що варто лише змінити ставлення до своїх недоліків, як вони одразу трансформуються в особливості, які притягують людей замість того, щоб відштовхувати. І неприємна родимка на щоці стає сексапільною мушкою, гаркавість – французьким прононсом, і навіть черево – еротичним животиком.

— Коли ми закохуємося, то не помічаємо недоліків, – пояснює практичний психолог Вікторія Харченко. – Ми все бачимо з позитивного боку і самі намагає­мося краще виглядати, говорити тощо. Згодом, коли ця закоханість помалу згасає, а це рано чи пізно трапляється, «рожеві окуляри» падають і ми починаємо тверезо оцінювати об’єкт своєї пристрасті. І тоді беремося відокремлювати: це, з моєї точки зору – позитивне, а це  – негативне. Ось так і виникають претензії.

Це не обов’язково призведе до негативних наслідків у стосунках. Вікторія каже, для того, щоб у подальшому будувати їх правильно, варто обрати шлях спілкування. Щось не подобається – висловлюй думку. Варто казати: «Мені це не подобається, мене це ображає, принижує». Не тикати: ти – такий або така-сяка, а висловити партнерові своє ставлення. Якщо це не подіє, то ми можемо або прийняти все, як воно є, або… гуд-бай, май лав, гуд-бай.

До категорії «діти війни» українське законодавство відносить тих, кому на момент завершення Другої світової війни (2.09.1945 р.) було менше 18-ти років. Їм передбачені певні пільги: безплатний проїзд у громадському транспорті, 25-відсоткова знижка на комунальні послуги та підвищення до пенсії, що становить 30% від мінімальної пенсії за віком.

Остання пільга ніколи державою не забезпечувалася, принаймні у повному обсязі. З дня набрання чинності Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 1.01.2006 р. пенсіонери взагалі нічого не отримували. У 2008 р. їм почали нараховувати підвищення у розмірі 10% від прожиткового мінімуму. У 2009 р. розмір цієї виплати «заморозили» урядовою постановою та залишили на рівні 2008 р. – 49,80 грн, незважаючи на те, що мінімальна пенсія на той час зросла. Таку ж щомісячну доплату одержують «діти війни» і цього року.

Відстоюючи свої права, понад 1,5 млн «дітей війни» в Україні звернулися з позовами до судів. 50 тис. осіб уже відсудили у держави й отримують належні їм гроші. За оцінкою ВГО «Захист дітей війни», держава заборгувала цій категорії громадян близько 35 млрд грн.

Ще з літа 2007 р. «діти війни» у Кременчуці почали відстоювати свої права, подаючи позови до судів про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги. Голова міського осередку Всеукраїнської громадської організації «Захист дітей війни» Євдокія Старушко разом зі своїми активістами та юристами громадської організації «Рідне місто» щосереди консультує пенсіонерів. Євдокія Старушко зазначає, що упродовж цього часу вони надали правову допомогу понад 4 тис. «дітей війни». Більшість пенсіо­нерів подали позови і відсуджують невиплачені їм гроші.

З нагоди Дня захисника Вітчизни – свята, подарованого новітньою історією, «КП» зупинила свій погляд на вулицях, названих на честь героїв Великої Вітчизняної війни. З-поміж великої кількості «військових» вулиць ми обрали найвищі за рангом. Як виявилося, у Кременчуці – шість генеральських та три маршальські вулиці.

Вулиця Генерала Іринєєва

Ця вулиця розташована між вул. Красіна та Сумською, проходить паралельно їм. Генерал-майор артилерії, учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн Іринєй Іринєєв тривалий час жив у Кременчуці, тут і похований. До нашого міста він приїхав у 1921 р. і був призначений начальником розвідки батареї 25-го артполку 25-ї стрілецької Чапаєвської дивізії. Згодом служив на Далекому Сході, воював на Волховському фронті, брав участь у битві на Курській дузі, форсував Дніпро в районі Києва, занесений до Книги Вічної Слави. У 1944-1945 рр. брав участь у Львівсько-Сандомирській та Берлінській операціях, визволяв Прагу.

У 1952 р. генерал Іринєєв був звільнений у запас і в 60-х рр. повернувся до Кремен­чука. Був активним партійним діячем, працював у системі партійної просвіти. Помер у 1979 р., на 82-му році життя.

Вулиця Генерала Карбишева

Ця вулиця пролягає в районі квт. 278 і перетинає вулицю маршала Жукова. Непримітна вулиця носить ім’я людини-легенди. Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант інженерних військ, видатний учений Дмитро Карбишев відмовився співпрацювати з німцями і був по-звірячому закатований у фашистському концтаборі у 1945 р.

Син військового, Дмитро Карбишев, закінчив кадетський корпус, інженерне училище, згодом – Військову академію. Брав участь у російсько-японській та громадянській війнах. Написав понад 100 наукових праць. Йому присвоєно науковий ступінь доктора військових наук, звання професора Генерального Штабу.

На Полтавщині не виникло затримок із підрахунками голосів – 100% бюлетенів обробили оперативно. У результаті в області лідирує Юлія Тимошенко, а більшість кременчужан віддали голоси за Віктора Януковича.

Понад 50 тис. городян віддали свої голоси за Віктора Януковича. При цьому прихильників Юлії Тимошенко теж чимало, але все ж таки на кілька тисяч менше. Розрив між кандидатами у Президенти в Кременчуці становив менше, ніж 3%.

Віктор Янукович на Полтавщині лідирував лише у двох територіальних округах – у Кременчуці та Комсомольську з прилеглими районами: Глобинським, Козельщинським та Кременчуцьким. Але в нашому місті біло-блакитний лідер набрав найбільшу кількість голосів – понад 47%.

За інформацією окружної комісії Кременчука, активність городян у ІІ-му турі виборів була вищою, ніж у І-му. На виборчі дільниці прийшло понад 65% виборців. Водночас великою виявилася кількість тих, хто не підтримав жодного кандидата. Найбільше розчарованих у Полтаві та Кременчуці – понад 7% виборців не довірили б нашу країну ні Тимошенко, ні Януковичу.

7 лютого – другий тур виборів Президента. За роботу у виборчих комісіях громадяни отримають від держави зарплату на 30% більшу, ніж у першому турі кампанії – від 870 до 1580 грн. Плюс додатковий заробіток від штабів кандидатів.

Вибори – непоганий спосіб заробити грошей для тих городян, котрі знають підхід до справи. Прийом простий – звернутися до місцевого осередку якоїсь політичної партії з проханням «працевлаштувати» до окружної чи виборчої дільничних комісій.

Окрім плати від держави, члени дільничних виборчих комісій (ДВК) та спостерігачі отримують неофіційну доплату за свою роботу від місцевих штабів кандидатів у Президенти. При цьому розмір доплати залежить від фінансових можливостей кандидата на вищу державну посаду.

Так, штаб Віктора Януковича у І-му турі заплатив головам дільничних комісій по 1800 грн, заступникам  – по 1500, секретарям – по 1300, а членам ДВК – по 640 грн. Спостерігачі від Януковича отримали по 300 грн доплати. Штаб Юлії Тимошенко платив своїм агітаторам по 800 грн, а керівникам агітгруп у мікрорайонах  – по 1200 грн. Ці ж люди за роботу у складі ДВК одержали доплату у сумі 200 грн, спостерігачі – по 100.

Представники Сергія Тігіпка  – члени ДВК, дістали за свою роботу по 500 грн, спостерігачі – по 250. Приблизно так само розрахувалися зі своїми прихильниками, що були членами ДВК, у штабі Арсенія Яценюка. Щоправда, спостерігачі там отримали менше – лише по 100 грн.

В Україні й досі є «чорні» списки книжок та фільмів. «Кременчуцька Панорама» спробувала купити заборонені твори і перевірити на собі, чи дійсно вони так катастрофічно руйнують мораль.

«Чорні» списки книжок в Україні складає Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі. Нещодавно до переліку небезпечних для суспільства видань включили «Майн Кампф» («Моя боротьба») Адольфа Гітлера та «Удар російських богів» Володимира Істархова. Ці твори отримали вкрай негативну оцінку через пропаганду жорстокості та розпалювання національної ворожнечі. Комісії не прийшовся до смаку і любовний роман сучасного українського прозаїка Олеся Ульяненка, нашого земляка родом з Хорола. Його твір «Жінка моєї мрії» таврували ганебним вироком «Порнографія» та заборонили продавати в книгарнях, чим, до речі, зробили найкращу рекламу – попит на роман миттєво підвищився.

Журналістам «Кременчуцької Панорами» теж стало цікаво зазирнути хоч одним оком у заборонені книжки. Ми почали шукати ці твори у книжкових магазинах та на вуличних розкладках. У першій же книгарні нам повідомили, що «Майн Кампф» ніколи не продавали і продавати не будуть, а от Істархов у них був, зовсім нещодавно його видання придбали за демократичною ціною в 20 грн. У кількох інших магазинах нам не вдалося купити заборонених книжок. Але не думайте, що підприємці так суворо дотримуються рекомендацій Нацради. Виявляється, ні продавці, ні бібліо­текарі, так би мовити, ні сном, ні духом про «чорні» списки літератури. Тоді виникає запитання: навіщо потрібні заборони, які не діють? Ульяненка, наприклад, незабаром знову продаватимуть, бо він виграв судовий позов проти Нацкомісії та надрукував свою книжку в іншому видавництві.

Який вихід, коли немає роботи або не вистачає грошей? Можна сидіти, бідкатися на несправедливу державу й чекати з моря погоди. А можна підшукувати варіанти, здобути додаткову освіту, працювати вдома. Як з’ясувала «КП», за належного планування людям вдається працювати і на трьох роботах, маючи при цьому час на особисте життя і відпочинок.

І психолог, і рекламіст, і дизайнер

Перша наша знайома – Вікторія, паралельно з основною займається роботою, яка, за її словами, приносить задоволення.

За освітою Віка – психолог, працює у спецкабінеті «Довіра для ВІЛ-позитивних людей». Її основна робота потребує від жінки чималих моральних сил. Проте для Віки це не привід повертатись додому у пригніченому настрої та плакатися у жилетку мамі.

Як досвідчений психолог Вікторія проводить приватні консультації у клініці «Дмитрій-мед». Крім того, Віка реалізує свої здібності у рекламному бізнесі. Симпатична, комунікабельна та активна – дівчина тривалий час працювала менеджером із реклами у ЗМІ, де встигла набути чимало корисних зв’язків. Тепер до неї часто звертаються з пропозицією розробити унікальні дизайнерські макети для поліграфічної продукції. Але ж і це не все! Пані психолог не лише консультує окремих людей, але й проводить групові тренінги з гештальт-терапії.

17 січня – вибори Президента України. Попри занизький рівень довіри громадян до політиків і влади взагалі, участь у виборах візьмуть близько 60-70% українців. Такий прогноз дають експерти. Комітет виборців України, у свою чергу, попереджає про можливість масових фальсифікацій під час виборів.

Про особливості голосування під час виборів 17 січня «КП» розповів голова окружної виборчої комісії Кременчуцького виборчого округу Олександр Крижанівський.

Які документи потрібні?

Щоб отримати бюлетень і проголосувати, людина має особисто прийти на виборчу дільницю і пред’явити паспорт. Проголосувати за родичів, прописаних за тією ж адресою, навіть маючи на руках довіреність, не можна.

За яких умов можна проголосувати вдома?

Якщо громадянин за станом здоров’я не може вільно пересуватися, то він має право звернутися з заявою до своєї виборчої комісії, щоб проголосувати вдома. Надати заяву можна заздалегідь, зателефонувавши до дільниці. «Щоб уникнути непорозумінь з літніми людьми, ми самостійно будемо їздити по домівках, приймати у них заяви, аби вони мали можливість голосувати вдома», – зазначає голова окружкому Олександр Крижанівський.

У новорічну ніч усі сумлінні громадяни присягаються, що у прийдешньому році на них чекають великі зрушення. У переліку змін на краще – все: від занять спортом до нарощування нігтів. Але, як правило, і 2, і навіть 3 січня зміни на голову так і не падають. Живіт збільшується від торішнього олів’є, а ранкова гімнастика залишається у мріях. Можливо, ми просто не знаємо, з чого почати.

Обіцянка № 1. «Займуся спортом»

«З нового року йду до спортзали й активно займаюся фігурою»,  – хіба ж не такі прогресивні думки виправдовують наступну порцію смачненького за новорічним столом. І не лякають у цей момент ні важкість у шлунку, ні здуття, ні розлади травлення. Але з кожним наступним днем замість обіцяного навантаження фізичного організм отримує навантаження шлункове. А треба ж досягти омріяної фігури з «кубиками» пресу або підтягнутими сідницями, і бажано якнайшвидше.

— По-перше, треба усвідомити мотивацію, – говорить персональний тренер фітнес-клубу «Спартак» Денис Ващук. – Почнемо з протилежного. Існують доволі негарні приклади неспортивного способу життя, які проявляються у вигляді величезного черева, задишки під час сходження навіть на другий поверх. Є великий шанс отримати цілий перелік таких хвороб, як гіпертензія, діабет, легкі форми раку. Зазвичай, зіткнувшись з такими прикладами, люди вирушають у парки, бігають або принаймні купують набір гантелей. Тож, якщо мотивація є, як говорив один з провідних спеціалістів в області фітнеса Бойль, робіть хоч що-небудь – від прогулянок у парку до гри у футбол у дворі. Це може позбавити від цілої низки неприємностей.