У дітей бувають депресії

Ваша дитина без поважних на те причин стала дратівливою, плаксивою, тривожно спить, має поганий апетит та не знаходить порозуміння з ровесниками? Вона стала боятися собак чи темноти?

Варто бити на сполох, коли дитина страждає на енурез чи в неї посмикуються мімічні м’язи, мускулатура плечового пояса. Цілком можливо, що це ознаки неврозу – певного виду психічних розладів. Тож не полінуйтеся і не соромтеся звернутися з такою проблемою до психіатра.

Психіатр Глобинської центральної районної лікарні Олександр Яременко розповідає про дитячі неврози.

— Олександре Петровичу, неврози – це хвороба набута чи вроджена?

— Як правило, це стан, набутий у результаті впливу мікросоціального середовища: атмосфери у родині, виховання батьків, насильства у сім’ї, наявності алкоголіків. Також цю хворобу провокують нейроінфекції та черепно-мозкові травми. Проте кожна людина має вроджену схильність до якихось патологій. Хтось  – до виразки та гіпертонії, а інший – до неврозів.

— Що є причиною набутих неврозів?

— Насамперед, це темп життя, зокрема велике навантаження у школі. Ще одна причина – комп’ютерні ігри. Та й батьки менше часу приділяють дітям. У них все спрямоване на кар’єру, досягнення успіху, багатства. Проте через надмірну опіку та високі вимоги дитина теж може захворіти на невроз, коли потрапить у звичне навколишнє середовище. Можу точно сказати, що сьогодні кількість дітей, хворих на неврози, значно більша, ніж була 10 років тому.

— Як розпізнати цю хворобу?

— Добре, коли дитина знаходиться серед ровесників – тоді її можна порівняти з іншими. Невротичні дітлахи вирізняються відлюдкуватістю, відсутністю гармонії у відносинах з іншими дітьми. Хоча під час медичних оглядів я не маю права ставити дитині подібний діагноз та записувати його у журнал без згоди обох батьків чи опікунів. Ми просимо батьків привести дитину до лікарні. У подібних зверненнях немає нічого поганого і сором’язливого. Проте із сотні таких дітей батьки приводять до нас лише п’ятьох. І це дуже тривожно. Бо інша дітвора так і залишається з цією проб­лемою сам на сам.

— Чому батьки так поводяться?

— Часто батьки мотивують власну байдужість тим, що в їхнього чада нічого не болить. Якщо дитина заїкаєть­ся, що теж є своєрідним психічним розладом, то її краще повезуть до знахарки. Комусь з дорослих ніколи привести дитину до лікаря через постійну зайнятість, комусь  – через горілку.

— Олександре Петровичу, лікування, напевне, дає ефект на ви­значений період. Чи варто довіряти розрекламованим заспокійливим засобам, які продаються в аптеках без рецепта?

— Однозначно, ні. Кожному слід добирати індивідуальне лікування. Воно може бути амбулаторним, стаціонарним, санаторно-курортним, існують фізпроцедури, фітотерапія. Кожного кварталу ми мали 6 путівок до санаторію «Славутич», що у Крюкові. Тепер отримуємо лише 2, та й то нікого туди «випхати» – як я казав, занепокоєних батьків мало. Проте якщо цю хворобу не ліквідувати, вона переходить у хронічну форму. Тоді ця патологія вже є нормою поведінки людини, своєрідною реакцією на стреси.

Акценти: депрессия, дети, психология, лечение, Кременчуг