У давніх традиціях язичества та православ’я є чудове весняне свято – Красная Горка. Відзначали його через тиждень після Великодня. Молодь збиралася на пагорках і водила хороводи. Цього дня було заведено цілуватися та радіти весні – як початку нового життя. Красная Горка є й у Кременчуці, щоправда, місцина наразі щільно забудована, а від гарної історії залишилася тільки назва вулиці, й то у перекладі – вул. Червона Гірка.
Свій початок вул. Червона Гірка бере десь серед щільної приватної забудови Чередників, наприкінці вул. Маяковського. Здіймається вгору, обходить Міську дитячу лікарню, пролягає між двома навчальними закладами – медколеджем та педучилищем, та упирається у пров. Вишневий. Вулиця недовга, вузька та зигзагоподібна, більшості городян відома завдяки розташованій на ній інкубаторній станції. За 2 місяці тут розпочнеться справжній ажіотаж – весняний розпродаж молодої птиці. Судячи з вивіски на огорожі, на станції можна навіть придбати «індиків важкого кросу». Що це за диковина така, відомо, напевно, лише посвяченим.
Ближче до дитячої лікарні завершується приватний сектор і з’являються кілька бетонних багатоповерхівок, зведених у формі прямокутника, всередині якого – досить приємний дворик. В одному з палісадників увагу привернула фантазія у народному стилі – з тином та глечиками, ностальгія когось із мешканців. На іншому боці вулиці розташувався такий собі міні-кооперативчик з кількох десятків гаражів, буквально впритул наліплених до проїжджої частини. Найстарший з могікан – вагон, пристосований під гараж, проіржавілий, розмальований та обписаний різними псевдорелігійними закликами на кшталт: «Бійся Антихриста!».
За гаражами-вагонами з гори відкривається чудовий краєвид на мікрорайон Чередники, річку Сухий Кагамлик та підприємство мінеральних вод «Ізумруд». А вулиця Червона Гірка вирівнюється і стає більш просторою. Медколедж – нагорі, педучилище – внизу, між ними – схил, місцевій дітлашні на втіху, бо залюбки катаються з гори, добре, що зима цього року сніжна. Схил увесь у деревах, навесні тут зелено і дуже затишно. Якщо Червона Гірка походить від російського «красиво», то це саме тут. Шкода, що природна краса не всім до вподоби. У семи з 11-ти молодих сосен, висаджених нещодавно на схилі, зрізані верхівки – хтось потурбувався про Новий рік у своїй оселі.
Наприкінці вулиці вартий уваги ще один об’єкт – п’ятиповерхова будівля колишнього профілакторію «Славутич», власність АТ «Укртатнафта». Ще рік тому дехто з депутатів міськради пропонував місцевій владі придбати цей об’єкт для перенесення сюди онкодиспансеру. Вартість будівлі, виставленої на аукціон, на той час сягала 9 млн грн. Керівники міста депутатську пораду розцінили як популістську, а для розташування онкодиспансеру наразі розглядають приміщення розформованого військового шпиталю у Придніпровському парку. Міноборони начебто зголосилося віддати його місту.
Любов Василівна зі своєю улюбленицею Майєю:
— У цьому районі я живу з 1966 р. Зелена, гарна, тиха вулиця – навесні тут усе розквітає, гуляти надворі саме задоволення. Нізащо б не погодилася поїхати звідси.
З історіїКрасная Горка – давньоруське народне свято, з появою християнства його відзначали у першу неділю після Великодня (у Фоміну неділю), – зазначено в Інтернет-енциклопедії. Красная Горка символізує повне настання весни, це свято веселощів та хороводів, свято перших весняних зустрічей дівчат з парубками та поцілунків. Ігри та гуляння відбувалися на пагорках, котрі першими звільнялися від снігу, звідси й назва – «красная», тобто красива гірка. У давнину зазвичай до Красної Горки приурочували весілля та вінчання. Існує навіть старовинне прислів’я: «Кто на Красной Горке женится, тот вовек не разведется».
На целофанових кульках летять з гори хлопчаки. Нічого, що сідниці будуть завтра у синцях, на сніжну зиму чекали довго!
Алла Гайшинська, директор Міського краєзнавчого музею:
— Точних даних щодо походження назви вулиці немає, але ймовірно, що вона пов’язана з давнім святом – Красная Горка, адже територія ця горбиста, тут могла збиратися молодь для зустрічі весни.
До 1901 р., як свідчить карта дореволюційного Кременчука, ця зона розташовувалася поза межами міста і не була заселена. Цю гористу місцину могли використовувати для випасу худоби. Ймовірніше за все, перші будинки тут з’явились у період з 1901 по 1914 рр. – час, коли місто інтенсивно розвивалося. Орієнтовно на тій території, де зараз знаходиться м’ясокомбінат, німецькі фабриканти – брати Зітто, зводили м’ясне підприємство. У прилеглих районах могли селитися робітничі сім’ї.
Після 1917 р., вже за радянської влади, назву «Червона Гірка» залишили, тому що вона була співзвучна ідеалам нової епохи.
Дякуємо директору музею Аллі Гайшинській за допомогу у роботі над проектом
6 (243) 04/02/2009
Інна НІКОЛАЄНКО, фото автора.
Акценти: Красная Горка, краеведение, история, Кременчуг
