У дитячі роки кращий танцюрист країни Олександр Останін частенько шкодив, грав у баскетбол і навіть не думав про степ.
— Розкажи, що цікавого було в твоєму житті після «Танцюють всі!»?— Цікавого багато. Я з’їздив на Чемпіонат світу зі степу, де отримав срібну медаль (вже третю), щоліта відвідував Америку. Рік тому брав участь у конкурсі «Минута славы», який проходив у Москві, танцював там степ. Навіть не сподівався, що займу друге місце. А головне – відкрив власну танцювальну студію, де викладаю степ і контемп. Їй вже рік і три місяці. Вона маленька, але всім подобається. Для мене це – наче дитина, яка тільки починає зростати, ходити.
— У дитинстві ти мріяв танцювати?— До 10-ти років я займався баскетболом і був маленького зросту. Моїм кумиром був Майкл Джордан, і про жодні танці я не думав. Піти на степ мене зовсім випадково запросив сусід. Я неохоче погодився, але вже після 2-х занять зрозумів: «До побачення, баскетбол. Я хочу займатися степом».
— Хлопчина-хуліган – це про тебе?— Коли я був дуже маленький (у 2-3 роки), то нашкодити любив. Постійно вередував, щось кидав, ламав, кудись тікав. У мене було стільки енергії, що її просто нікуди було подіти. Проте коли пішов до школи – одразу змінився. Хоч і погано себе пам’ятаю в ті часи, але те, що мене не впізнавали – це факт. Я перетворився на спокійного правильного хлопчика. I став відмінником.
— Звідки ти береш енергію для таких жвавих виступів?— Я – наче акумулятор, заряджаюся час від часу. А взагалі, коли виходиш на сцену, припиняєш бути тим, ким був до цього моменту. Наприклад, у житті я – скромний і сором’язливий. А на сцені наче переключаюсь. У мене зникає втома, з’являється впевненість у собі. Це не роздвоєння особистості, це наче уві сні – зникають будь-які обмеження і ти стаєш вільним. Такий неземний стан насправді!
— Наскільки сьогодні популярний степ? — Він популярний, як, скажімо, і джаз. Тобто на любителя. Степ розвиває гарне почуття ритму, фізичну форму. Це танцювальний стиль, який дарує неповторні емоції. Особливе задоволення від степу – це ритм, який ми зустрічаємо повсюди. Ритмічно б’ється серце, лунають кроки. I ми, як барабанщики, створюємо цей ритм. Наші ноги – це наші палички, а наш барабан – це підлога.
— Чим би ти займався, якби не став танцюристом? — Коли танці ще були для мене просто хобі, я захоплювався економікою, закінчив економічний факультет. Напевне, пішов би працювати за спеціальністю.
— Чи є в тебе талісман для виступу?— Колись клав під п’ятку 5 копійок, батьки чіпляли мені на одяг шпильку – щоб не зурочили. Зараз немає, ставлюся до цього спокійно.
— Ти танцюєш у різних напрямках. Найближчий із них – степ?— Звісно. Ближчого за степ для мене в танцях немає нічого. Але я дуже голодний у плані стилю, постійно хочеться все спробувати. Навіть на акробатику почав ходити, щоб трюки вивчити. А коли приїжджаю до Америки, відвідую все: хіп-хоп, джаз-фанк, контемп. Отримую там багато позитивних емоцій та досвіду. Тренуюсь, тренуюсь і ще раз тренуюсь! (Т. Апрелєва)
336 (46) 17/11/2011
Акценти: танцы, степ, Кременчуг
