Цей дар – дивовижний. Справжній талант з часом удосконалюється й, як струмок, прокладає собі дорогу вперед. Далеко не кожен може висловити свої почуття та думки за допомоги віршів. Це досить непогано виходить у 24-річної Катерини Заїченко з с. Погреби, що на Глобинщині. Дівчина ще у 14 років відчула, що римовані рядки просяться на папір. Пише переважно про кохання, особисті переживання. Хоча не вважає себе романтичною натурою, а, швидше, реалісткою. Катерина працює медсестрою у хірургічному відділенні Глобинської лікарні. На дозвіллі любить в’язати, читати змістовні книги.
Дівчина каже, що талант їй передався від мами, яка також пише лірику. Лише матері вона може довірити і почитати вірш, який хоче опублікувати в газеті, адже це особисте. У творчому доробку Катерини Заїченко багато віршів, вона мріє видати власну збірку поезій, але наразі це недешево. Дівчина розповідає, що, коли приходить натхнення, то вірш можна написати і за півгодини, а іноді муки творчості тривають і кілька днів.
***
Твоя рука пройшла по клавішах роялю –
І звучала ніжна музика душі.
Ти грав, немов востаннє, з тихим жалем
Й на музику співав мої вірші.
Ти цим забрав мене у свій полон,
Враз показавши лірики принади…
І я прокинулась, бо то був тільки сон,
Але на клавішах залишилась троянда.
Я в цім житті колись прийду до тебе –
Мені поможе янгол мій, хранитель.
Хоч вір, хоч ні – тебе послало небо
З своїх вершин в мою земну обитель.
39 (276) 23/09/2010
Віта Коноваленко
Акценти: поэзия, Глобинский район
