15 червня, через тиждень після Трійці, напередодні дня пам’яті святих апостолів Петра і Павла, у православних християн розпочався Петрів піст. 86-річна Марія Тонкошкур із Градизька Глобинського району пам’ятає, як у роки її дитинства проходив Петрів піст.— Було, сядемо усією родиною біля великої миски з картоплею в мундирах та салатом з капусти й наминаємо. Тоді вже на городах з’являлася зелень – щавель, кріп, петрушка, цибуля. Багато чого заборонялось вживати у Петрів піст. Небажано було під час приготування страв додавати вершкове масло, краще – олію. Іноді дозволялось їсти рибу, а от продукти тваринного походження в жодному разі, – розповідає Марія Пилипівна. – Основою пісного столу були гриби, бо вони вважалися найпоживнішою стравою у той період. Ми у дитинстві любили їх збирати і називали лісовою яловичиною.
Петрів піст зазвичай збігається з найспекотнішим періодом року, коли м’ясо та жирна їжа погано засвоюються організмом. Тому виключення з раціону продуктів тваринного походження приносить людині лише користь.
Співрозмовниця каже, що на Петрівку – найдовші дні. Жінки тоді промовляли: «Мала нічка-петрівочка, не виспалась наша дівочка». Додає, що про тих, хто не працював під час косовиці, казали: хто в Петрівку сіна не косить, той зимою і в собак їсти просить. Аби відпочити від важкої роботи, жінки бралися за рукодільництво – збиралися на так звані почухрини. На тих колективних «сходках» господині смикали вовну, робили з неї куделі й пряли. Почухрини зазвичай супроводжувалися піснями, які називалися петрівочки. Вони, на жаль, майже не досліджені нашою фольклористикою.
25 (210) 18/06/2009
Віта Коноваленко
