Про людей, які не ладять між собою, говорять, що, мовляв, живуть, як кіт із собакою. Але, виявляється, ці тварини можуть добре знаходити спільну мову.
Двомісячний спанієль Джек з’явився у нас, коли коту Мурзику було вже півроку і нявкун почував себе повноправним господарем у дворі. Кіт одразу вороже поставився до Джека. Зухвало, стоячи на задніх лапах, бив його передніми кігтями, хоч собака намагався всіляко завоювати симпатію гордовитого пухнастика. Носив тому в зубах яблука і горіхи, а одного разу навіть віник приніс. Спочатку ми побоювалися, що Мурзик не прийме Джека як ще одного мешканця двору. Хвилювалися марно: якось після тривалого від’їзду ми побачили, що кіт і пес лежать один навпроти одного, повитягавши передні лапи. Між тваринами виникла повна довіра і дружба.
Мурзик любить бігати по лавці і звідти лапами грайливо діставати щеня. Джек скавчить та крекче, що не може застрибнути на сидіння лавки, проте компенсує свої намагання, бавлячись пухнастим котячим хвостом.
Щеня добре знає команду «цьом» – швидко язиком облизне щоку господаря та відвернеться, наче соромиться таких ніжностей. А Мурзик щоранку ходить до продуктового магазину, розташованого по сусідству. Продавці розповідають, що кіт загляне у відчинені двері й обов’язково нявкне, ніби вітається. А Джек заходить всередину і чомусь хутко біжить прямо до холодильника з пивом. Такі вони кумедні, наші улюбленці. (В. Коноваленко)
334 (44) 03/11/2011
Акценти: кошки, собаки, Кременчуг
