Туга і журба чотирилапих

На цвинтарі с. Бабичівка Глобинського району селяни помітили собаку, який постійно сидить на могилі свого померлого господаря. Петро Козленко помер понад рік тому. Вірний собака майже щодня відвідує місце поховання чоловіка.

Мешканці села розповідають, що у день похорону тварину навіть довелося зачинити у хаті, бо надто скавучала. Собака не бачив, де поховали його господаря, але згодом безпомилково знайшов могилу. На цвинтарі він що­дня. На тих, хто приходить до сусідських могил, пес гавкає – оберігає і тут спокій свого хазяїна.

Люди кажуть, що за життя Петра Кириловича собака завжди проводив господаря до автобусної зупинки, коли той їхав у справах до Кременчука. І сидів на зупинці, аж поки чоловік не повертався. Собака пильно дивився на пасажирів, які виходили з автобуса. Коли ж з’являвся господар, віддана тварина радісно махала хвостом і бігла до свого опікуна. Разом вони прямували додому. Кілька днів після похорону собака теж сидів на зупинці, виглядаючи сумними, сповненими журби очима свого господаря. Лише з часом собаче серце відчуло, де знайшов свій останній притулок чоловік. Наразі собака додому навідується лише вночі. Тому брат небіжчика, який мешкає у Кременчуці, регулярно залишає сусідам їжу для собаки.

Не менш відданими людям є й коти. У сусідніх Погребах кіт Білан дуже любив свого годувальника. Постійно спав на його ліжку, згорнувшись клубочком. А щойно бачив, як господар присів відпочити, швиденько стрибав на руки, тулився і починав мурчати. Коли ж чоловік захворів, Білан постійно був біля нього – ніби хотів допомогти, зцілити. Недарма кажуть, що коти з точністю відчувають хворі місця своїх господарів. Білан став сумним, де й поділася грайливість. А коли відійшов у небуття його улюблений хазяїн і в будинок внесли домовину, кіт… стрибнув небіжчику на ноги та ліг. Побачивши таке, рідні аж розгубились, а кіт так тужливо подивився їм у вічі, що його залишили біля господаря. Так і пролежав Білан у труні до ранку.

Під час похорону кіт несамовито кричав, родина не знала, що з ним робити. У день дев’ятин Білан знову здійняв крик. Рідні казали, що, мабуть, такою є котяча туга. Вже минуло 1,5 роки, а кіт і досі спить на порожньому ліжку господаря.

Костянтин чекав на загиблих господарів 7 років

У Тольятті є унікальний Пам’ятник вірності. Встановлено його на узбіччі шосе, де колись загинули господарі вівчарки, а пес віддано чекав на них тут упродовж кількох років.

Це сумна історія. Молодята поверталися з весільної подорожі у вишневій «дев’ятці». Пес був на задньому сидінні. Від зустрічного удару він вилетів через лобове скло, а його господарі загинули на місці. Від розтрощеної машини залишився лише слід на асфальті, пес сів поряд і став чекати, коли повернуться господарі. Сім років собака не залишав цього місця й кидався назустріч усім вишневим «дев’яткам». У сніг, у дощ, вдень та вночі. Його годували незнайомі люди і намагалися забрати з шосе. Але марно. Собаку назвали Костянтин, тобто вірний.

Одного ранку собаку не узбіччі не побачили, його довго шукали і знайшли у лісі. Мертвим. Можливо, його збила якась автівка і водій відніс пса подалі від дороги.

А на узбіччі шосе, де сидів Костянтин, згодом з’явився рукописний плакат  – «Псу, научившему нас любви и преданности», а через 2 роки – бронзова скульптура з написом «Пам’ятник вірності». На виготовлення скульптури собаки на гранітному постаменті люди зібрали 250 тис. рублів.

Акценти: домашние животные, Глобинский район