На Купала всіх Іванів купають

Свято Івана Купала прийшло до нас із глубини століть. Та воно й досі хвилює всіх своєю загадковістю, магічністю та чарівливістю. Святкували його наші пращури-язичники, вшановуючи Дажбога - бога Сонця.

У давнину казали, що саме купальської ночі цвіте папороть. Її квітка горить, як вогонь. Кому пощастить дістати ту диво-квітку, для того не буде нічого неможливого: він знатиме, де зберігаються всі скарби, розумітиме мову тварин і рослин, зможе лікувати усі хвороби та закохає у себе будь-яку дівчину. До речі, вірили, що трави, зібрані цієї ночі, цілющі. А щоб не хворіти, треба було походити босоніж по вранішній росі.

Про звичаї та обряди купальського свята читачам «КП» охоче розповідає подружжя Василя та Уляни Пронь із с. Бабичівка, що на Глобинщині.

— У ніч із 6 на 7 липня молодь завжди збиралася біля річки або на вигоні Купайла. Сьогодні всі звичаї зводяться до гуляння окремих компаній зі спиртним біля вогнища, більшість традицій просто забуті. А раніше сільські хлопці ще з обіду починали шукати дрова для багаття. Посередині вигону у землі стирчала висока палка з прив’язаною вгорі солом’яною лялькою. Замість рук у ляльки були дерев’яні палички із прив’язаними віниками. Одягнена вона була в українську сорочку. Це і був Купайло, – пригадує Василь Якович. – Дівчата прикрашали його квітами та стрічками, запалювали на ньому свічки та починали водити хороводи. Згодом хлопці підпалювали Купайла та кидали в багаття. Коли вогонь трохи згасав, молодь стрибала через нього парами. Вважалося, хто не перестрибне через купальську ватру або полум’я його зачепить, того упродовж року чекатимуть невдачі. Стрибали через багаття і закохані. Якщо не вдавалося його повністю перетнути, значить – не бути їм разом.

— У деяких селах хлопці охороняли Купайла, бо дівчата намагалися його викрасти або ж поспіхом відривали з дерева гілки. Їх кидали на город, аби
був кращий урожай, а незаміжні ховали гілочки під подушки, щоб наснився суджений. Те, що залишилося від деревця, спалювали на багатті чи кидали у річку, – додає Уляна Федорівна. – Ще вважалось, кожен, хто прийшов на купальське свято, мусив змокнути до нитки. Тому молодь обливалася водою, а потім хлопців на ім’я Іван кидали до річки.

Василь Якович розповів, як хлопці на свято готували «ракети»: брали ганчірку, перев’язували її дротом, з якого робили й ручку. Упродовж 4-х днів вимочували у керосині, а купальської ночі підпалювали «ракету» і розкручували за мідний дріт, кидаючи високо у небо.

У дівчат була традиція – пускати вінки на воду. Вночі це виглядало захоплююче – річка рябіла безліччю вогників. Якщо вінок дівчини приставав до берега, то його власниця вийде заміж, а коли течія відносила вінок подалі – цілий рік дівуватиме.