Навіть народний фольклор спочатку народжується в якогось одного умільця. Це вже потім жарт підхоплюють тисячі прихильників і розносять по всіх усюдах. Напередодні Дня гумору «КП» розшукала кременчуцького творця народного ексклюзива. Можливо, гуморески Валерія Бондаренка поки що масово не тиражуються, але все ще попереду.
Якщо ви думаєте, що гумористи – це ті люди, які весь час посміхаються і з порога починають «травити» анекдоти, ви дуже помиляєтеся. Донедавна помилялися і ми, аж поки до редакції не завітав серйозний врівноважений чоловік з низьким приємним голосом. Як з’ясувалось, образ такого собі діда Панаса у вишиванці – стереотип, нав’язаний телебаченням. А справжні гумористи, вони такі – жартують, коли жарт до місця.
Кременчуцький гуморист Валерій Бондаренко – військовий у відставці, пише свої твори виключно українською мовою. До речі, не зраджує їй і у побуті – має бездоганну співучу вимову.
Гумористичні твори Валерій Бондаренко став писати відносно недавно. Раніше він віддавав перевагу ліричним та романтичним віршам. Перший склав ще у школі і присвятив його найвродливішій дівчині з паралельного класу, в яку був закоханий до нестями. І кохання це зміг пронести крізь роки. Та й дівчину ту, мабуть, так зачарувало віршоване слово, що вийшла заміж за бравого поета і не пошкодувала. Разом живуть вже 41 рік, мають трьох дітей і радіють трьом онукам. Запорукою щастя у родині вважають невичерпний оптимізм.
— Мій друг мені колись давно сказав: вищий закон оптимізму – найгірше ще попереду, – сміється пан Валерій. – А я знаю, що ніколи не можна занепадати духом і слід до всього ставитися з гумором.
Писати байки та замальовки з натури гуморист почав після знайомства з творчістю Павла Лозового. Його вразило, як поет може простим українським словом описати наболілі речі, ще й приправити їх гумором так, щоб кожен пізнав у них себе. Вирішив спробувати так писати й сам, і – вийшло. Тепер жартівливих творів у пана Валерія цілий зошит, та ще є й кілька чернеток. Пише про те, що болить, що потрапляє у поле зору: безглузді оголошення на стовпах, телепередачі або випадки зі знайомими людьми. Зізнався, що і про політиків вірші пишуться, але сказав: «Я вам їх не дам, там не дуже все по-доброму написано». До речі, щоб викривати недоліки, Валерію Бондаренку не треба міцне слівце, каже, що і нормативного лексикона достатньо.
У своїй творчості найбільше пан Валерій боїться образити почуття людини. Він упевнений: єдине, над чим сміятися не можна – це щось особисте. Гумореска повинна нести добро, а не ображати людину в її почуттях.
Гуморески Валерія Бондаренка– Річ, яку я збираюсь подарувати,
На пальчику твоєму буде гарно виглядати.
– Тільки не викидай даремно грошей,
Можна купити подарунок недорогий і хороший.
– Так я і хочу зробити,
Наперсток тобі вирішив купити.
– Борисе, ти одружений?
– Тимчасово.
– Як це? Поясни, у чому річ?
– Старший брат у відрядженні, і його дружина мене гризе день і ніч.
– Моя люба, незабаром будем жити в дорогій квартирі.
– Ми переїжджаємо?
– Ні, нам підвищили квартплату разів у чотири.
Таке недавно прочитав – можна здуріти.
Написано на упаковці ліків: «Перед уживанням необхідно захворіти».
– Яку рецесію ти, Марфо, відростила!
Дієту, мабуть, зовсім ти занапастила?
– Що-що я відростила, Кузьмичу?
– Ти слухай, я тебе навчу.
В пресі пишуть он в широкій:
Економіка в рецесії глибокій.
– Чому ти плачеш, малий?
– Мама татові сказала, що він козел старий.
Тато відповів, що вона кобила в пальто.
– Ну, то й що?
– Вам-то нічого, а я тоді хто?
– Обід йому не до вподоби!
Ти ба! Котлет моїх злякався!
А до весілля що казав?
Любити вічно клявся!
– Я тебе і так кохаю,
Нічого в світі не боюсь!
Гаразд, давай свої котлети,
Ось тільки Богу помолюсь.
14 (251) 01/04/2010
Олена УСКОВА
Акценти: юмор, творчество, Кременчуг
