«Старий рік у ноги – Новий у пороги»

Так здавна казали про Старий Новий рік, який настає 14 січня. До цього дня сусіди йшли один до одного миритися, аби залагодити всі конфлікти і рік зустріти у мирі й злагоді. Про святкові звичаї й обряди розповідає 72-річна Ніна Богданова з с. Погреби, що на Глобинщині.

Ніна Григорівна пригадує, що напередодні новорічної ночі дівчата несли до ополонки палички і кидали їх у воду. Вранці дивилися: чию паличку вода знесла на лід, та юнка упродовж року вийде заміж. А де­хто заготовляв три різки – з очерету, дерева і сіна. Пускали їх в ополонку і спостерігали  – яка крутилася найближче до дівчини, таким буде і чоловік. Якщо очеретяна – бідний, дерев’яна – тесля, а з сіна – багатий.

На Старий Новий рік припадає свято Василя, отже, насамперед намагалися завітати в оселі, де живуть чоловіки з таким іменем. Василь вважався покровителем землеробства. Тому вдосвіта слід було засівати хати зерном. Це робили виключно юнаки. Вірили, що перший посівальник приносить у будинок щастя і злагоду. Ніна Богданова пригадує, що раніше зерно жита чи пшениці хлопці діставали з великої рукавиці або зі спеціально зшитої торбини. Перших посівальників саджали на порозі, аби кури краще неслися, а господар тим часом ішов у курник і зганяв із сідал курей, щоб ті вже швидше починали нестися. На лаву посівальників садили, коли хотіли, щоб у господарстві водилася птиця, худоба, рої бджіл та приходили старости. Засівати хлопці починали вдосвіта, щоб отримати найкращий гостинець. Тим, хто спізнювався, господарі давали лише млинці і пиріжки. Спочатку заведено було засівати у хрещених батьків і близьких родичів.

Вечір 13 січня називали Щедрим, адже до столу подавали м’ясні страви, яких не вживали у Святвечір. Щедрувальники ходили по домівках і вітали господарів. 14 січня на подвір’я виносили Дідуха, який стояв в оселі з Різдва, і спалювали його. Це символізувало початок Нового року.

Народні прикмети

• Якщо 14 січня буде туман, рік видасться врожайним.

• Якщо дерева рясно вкриті інеєм  – рік буде багатим на мед.

• Вечірня завірюха 14 січня сповіщає про великий урожай горіхів, а зоряна ніч – про ягідне літо.

Живий символ достатку

Головний персонаж новорічного посівання – Коза. Юрба посівальників водила з собою перевдягнутого у Козу парубка. Роги йому часто робили з соломи. Жартівливими сценками молодь тішила господарів. За це хазяї мали щедро почастувати гостей.

А у с. Бабичівка Глобинського району козу Майю водили… гуси. Щоправда, трапилося це посеред літа. Господиня Марина Пулбере розповідає, що коза і гуси змалечку росли разом. Коли ті купалися, вона терпляче чекала на них. І ночували гуси з козою, пригрівшись біля її теплих боків. А коли птахи не хотіли йти додому, Майя підпихала їх рогами у напрямку садиби. Одного разу коза впала у 4-метрову яму. Гуси здійняли такий ґвалт, що господарі почули і врятували Майю. Хоча тварина й об’їдає листя дерев, прив’язати її господарі не можуть: гуси збираються навколо неї і голосно кричать, а коза в унісон їм мекає.

Подвір’я родини Пулбере розташоване над дорогою – Майя з гусьми часто проводжають перехожих, люди дивуються такій дружбі. Коза не б’є рогами, підходить й уважно дивиться на людину. Але позувати перед фотооб’єктивом не любить.

Акценти: Щедрый вечер, традиции, приметы, Кременчуг