У кременчужанки Наталі Лапіної не беруть автографи на вулицях, бо в нашому місті мало хто знає, що ця жінка – досить відома письменниця сучасності, яка працює у співавторстві з сестрою Світланою Горбань. Нещодавно творчий дует удруге отримав нагороду на літературному конкурсі «Коронація слова».
Наталя Лапіна та Світлана Горбань неодноразово підіймалися на Олімп літературної слави. У червні цього року на сестер чекав новий тріумф – вони стали дипломантками конкурсу «Коронація слова» за роман «Надія: сплутані пазли».
— Наталю, серед ваших творів – і детективи, і романи про кохання… Ви постійно експериментуєте, а про що хотіли б писати найбільше?
— Я дуже люблю фантастику і хотіла б писати саме в цьому жанрі, а моя сестра терпіти її не може! З дитинства Світлана захоплювалася поезією, а я – прозою. А тепер, коли ми об’єдналися кілька років тому і працюємо разом, доводиться домовлятися. А взагалі, кожен твір, над яким я працюю зараз, стає улюбленим.
— Скажіть, у вас є табу? За яку тему ви ніколи не візьметеся?
— На початку спільної роботи ми працювали над повістю про голодомор. За основу твору взяли життєву історію моєї бабусі, яку залишили помирати голодною смертю з п’ятьма дітьми, забравши все їстівне. Вона розповідала, як на колінах повзла за енкаведистом і, плачучи, цілувала йому чоботи, аби лише зглянувся над дітьми. На місці бабусі я уявляла себе, і в мене стався перший у житті і дуже тяжкий серцевий напад, я вирішила: будемо писати щось легше, краще – про кохання. До речі, завдяки такій літературі простіше донести думки – люди зараз хочуть легкого чтива, глибоко замислюватися і переживати над книжкою читачам ліньки.
— Ви маєте рацію, смаки нинішніх читачів не дуже претензійні, а українські книжки так і взагалі купують одиниці. Чому ви пишете українською, адже за освітою ви – вчителька російської мови та й виросли в Росії?— Я народилася на Сахаліні у родині військовослужбовця, виросла на російській літературі. Але мене завжди тягнуло до української мови, я вірю, що в кожної людини є ментальна пам’ять, голос крові. Мої предки родом з України, за сталінських часів їх виселили на Далекий Схід. Я знала про це з дитинства, але особливого націоналістичного пафосу в мене не було, його й не виховували. Україна увійшла в мене сама собою і залишилася там. А коли я здобувала другу вищу освіту психолога в Харкові, то необхідно було вивчити державну мову. Я повністю перейшла на спілкування українською, і так вона стала мовою наших творів.
— Наталю, у нашій уяві жінка-письменниця – це так романтично: зректися побутових проблем, заглибитися в прекрасне, сидіти в зручному кріслі та чекати на музу… Вибачте за некоректне питання: у наш час можна себе прогодувати, пишучи романи?— В Україні – однозначно, ні! Лише якщо письменника сучасності починають перекладати і його твори друкують за кордоном – тоді можна розраховувати на солідну винагороду.
— Ви працюєте в школі і пишете романи про кохання, де чимало й інтимних сцен. Звідси ще одне провокаційне запитання: як ви вважаєте, ці романи можна читати учням?— Це вирішувати батькам. Я знаю, що наші романи читали 12-річні, і все правильно зрозуміли. А взагалі, коли мене запрошують виступити перед дітьми, я завжди говорю: ми – дорослі автори, і водночас знаю, що діти нас читають і їм подобається.
— Наталю, ви прагнете популярності? Чи можна читати ваші книжки безкоштовно в Інтернеті?— Звісно, хочеться мати багато читачів, але не за допомоги Інтернету. Навряд чи найближчим часом викладу твори в Інтернет-бібліотеці. Зараз усі наші романи захищені авторським правом. До того ж, за договором із видавцем права на 3 роки після виходу книги належать не нам, а Інтернет-бібліотекам підриває прибутки видавців, не хочеться їх підводити. Деякі оповідання й уривки з романів можна знайти на нашому сайті www.authors.biz.ua.
[i]— Про що ваш останній твір і чи стане він таким розтиражованим, як «Невинна грішниця»?
— «Надія: сплутані пазли» – це роман про кохання, в якому зустрічаються два світи: люди бізнесу та «декласовані» барди, напівжебраки-неформали. І, звісно ж, головну скрипку грає кохання, молода героїня змушена обрати лише одного – або багатого, або талановитого… Та це нехай залишиться інтригою! Я сподіваюся, що новий роман читачі оцінять не гірше, ніж «Невинну грішницю», яка видавалася вже тричі, й останній тираж майже розпродано.
28 (213) 09/07/2009
Розмову вела Лариса Гориславець
[b]Акценти: Наталья Лапина, современная писательница, Светлана Горбань, конкурс "Коронация слова", роман "Надежда: спутанные паззлы"
