14 грудня в Україні відзначають День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Цю дату започаткували у 2006 р., але про неї згадують лише самі чорнобильці. Як, наприклад, кременчужанин Валерій Гончаров. Три місяці роботи у зоні відчуження відгукнулися через 20 років тяжкою інвалідністю.
Група кременчужан разом із Валерієм Гончаровим відбула на роботу 1 червня 1986 р. Чоловіки зводили огородження 30-кілометрової зони відчуження. Робітники обробляли гарячим креозотом дерев’яні колоди та встановлювали ці опори. Крім радіації, їх отруював ще й креозот – токсична і канцерогенна речовина.
— Було дуже спекотно, у респіраторах неможливо працювати, так само, як і в захисних костюмах. Нам розповідали про небезпеку радіації, але ніхто серйозно це не сприймав. Іноді добровольцям пропонували відпрацювати зміну на реакторі. У той день, коли я погодився їхати, виїзд скасували.
Незважаючи на те, що група кременчужан разом із Валерієм Гончаровим працювала у віддаленій від АЕС зоні, наслідки для здоров’я чоловік відчув одразу, приїхавши додому.
— Після Чорнобилю у мене постійні проблеми з тиском, було два інсульти. Наразі я практично не виходжу з будинку, на вулиці пересуваюся в інвалідному візку. Сьогодні моє життя – це ніби камера-одиночка.
У свої 48 років Валерій Гончаров – на пенсії по інвалідності, у загальній групі захворювання. Пільгову чорнобильську інвалідність, як і пільгове житло, він не отримав, каже, що втратив віру у державу і не має сил та бажання долати бюрократичні перепони для отримання пільг.
— Щоб мати чорнобильську інвалідність, мені необхідно їхати у Донецьк, а я навіть дорогу до Полтави не витримаю. Із житлом теж зараз проблем менше, нам з дружиною вистачає. Гірше було кілька років тому, коли разом із двома дітьми та стариками ми жили на 16 м².
Наразі у Валерія Гончарова одне побажання – хотілося б більше спілкуватися з колишніми колегами по роботі та зберегти залишки здоров’я. Непросто бути оптимістом, знаючи, що з кожним роком ліквідаторів стає все менше: з 11-ти кременчужан, які разом із Валерієм жили в одному наметі і працювали у зоні відчуження, чотирьох вже немає на цьому світі.
У небезпечній зоніЩоденник радіації був у кожного ліквідатора, але ніхто не переймався такою «дрібницею», як записи власного контролю радіаційного фону. Валерій Гончаров зазначає, що періодично дозиметр показував перевищення норми, проте ліквідатори не сприймали загрозу всерйоз.
50 (235) 10/12/2009
Лариса ГОРИСЛАВЕЦЬ
Акценти: Чернобыль, ликвидатор, Кременчуг
