Краса навколо нас

Виставка полтавського художника, члена Національної спілки художників України Володимира Бернацького відкрилася нещодавно в галереї «QБ».

Виставка у «QБ» переверне ваше уявлення про акварель. Роботи Володимира Бернацького надихають, змушують думати, посміхатись та знову і знову захоплюватися неймовірним світоглядом справжнього майстра. Володимир Бернацький відомий не лише завдяки своїм акварелям, він – дизайнер, плакатист, графік. Його перу належать логотипи відомих в Україні та за кордоном компаній. Також художник є наставником для творчої молоді Полтави. «Панорамі» пощастило поспілкуватися з талановитим митцем перед офіційним відкриттям виставки з легкою та багатогранною назвою «Краса навколо нас».

— Володимире Нифонтовичу, в експозиції ми бачимо багато акварельних натюрмортів. Чому натюрморти? Чому акварель?

— Я взагалі дуже люблю натюрморти. За їх допомоги можна виразити дуже і дуже багато. Щодо акварелі, то, дійсно, вона не є такою популярною, як, наприклад, масло. Тому в цьому виді живописної пластики працює небагато художників. От, наприклад, в Англії є навіть акварельні клуби. Акварель – дуже складний матеріал, примхливий. Спочатку вона мене просто дратувала! Думав, чому не виходить? I брався за інші техніки. Але повертався до акварелі. Я зрозумів: щоб освоїти всі матеріали однієї техніки, інколи не вистачає життя.

— Говорять, акварель дуже складна ще й через те, що роботи треба писати дуже швидко.

— Моя технологія написання –
по-сирому, змочую аркуш акварельного паперу, адже треба досягти певного стану паперу, він сохне, потім змочую знову. Буває, робота не подобається, й я її залишаю. А з часом повертаюся, розмиваю і перероблюю. Ви цього не помітите, але на виставці є роботи, які переписувалися по 10-15 разів.

— Можливо, питання видасться вам банальним, проте завжди хочеться дізнатися: звідки митець бере натхнення?

— Це складний процес. Це життя навколо нас, це спостереження. Я не пишу з натури. Бути рабом натури – це не робота художника. Раніше в картинах у пріоритеті була літературщина, зараз від неї відходять. З’являється щось нове, я бачу це у творчості молодих митців.

— Тобто молоді художники перспективні?

— Треба розрізняти поняття творчість і ремесло. Академічна освіта – це дуже добре, але після неї людям, здатним мислити, доводиться переламувати себе. Крім того, складно залишатися художником-інтелектуалом, не потурати смаку людей. Є група художників у Києві, дуже сильних. Я дивлюся виставки молодих митців – у них багато свободи, багато сміливості.

— Чи потрібні художнику виставки?

— Так, виставка допомагає дізнатися, чого хоче глядач, побачити і свої недоліки. Виставка – це… ніби ти оголений…

— А чи багато ваших картин у мистецьких колекціях?

— Я – людина скромна, є кілька робіт у Німеччині, в Україні купують. Акварель же підробити неможливо. Якщо одну роботу купують, другої такої вже не буде. Є в мене й улюблені роботи, вони представлені на виставці. Це «Тополя», «Скляний посуд». Буває, приходять покупці, я ходжу за ними і подумки молюся: «Тільки б не купили, тільки б не купили».

Акценти:выставка, интервью, художник, картины, мысли, Кременчуг