Нинішні «генерали» відкривають унікальні фотодокументи свого життя.
Напередодні 23 лютого газета «Панорама» попрацювала з армійськими фотоархівами міських чиновників та керівників кременчуцьких підприємств й установ. Власники дембельських альбомів із задоволенням розповіли нам про часи, коли вони були «молодими та зеленими»…
Дембельський альбом – це не просто збірка фотографій, це справжній самвидав та іноді навіть цінний об’єкт для контррозвідки:
— Командири уважно стежили за тим, щоб солдати не фотографувалися на фоні військової техніки, – пригадує генеральний директор ТОВ «Градосфера» Олег Балим. – Взагалі, дембельські альбоми були заборонені, всі солдати знали: якщо начальство знайде – може відібрати.
Солдати ризикували і виготовляли свої альбоми таємно, дуже часто – з підручних матеріалів, переховуючи шматки оксамиту, фольги та кольорових стрічок.
«І заради чого вся ця метушня?», – запитаєте ви. А лише уявіть бравого солдата у парадній формі, який удесяте чи вдвадцяте розповідає родичам і друзям про доблесну службу, гортаючи свій унікальний дембельський альбом…
460 годин під водоюГенеральний директор ТОВ «Градосфера» Олег Балим служив підводником на рятувальному човні. В його послужному списку – 460 годин на глибині, максимум сягав 160 метрів. «Оце екстрім!», – вигукнули б сучасні шукачі романтики, які захоплюються дайвінгом. Але насправді робота моряків-підводників була напруженою і тяжкою: зварювальні та ремонтні роботи на глибині, доставка на підводні човни обладнання чи продуктів. На жаль, і серед рятувальників-підводників трагічні випадки не були рідкістю. Олег Балим пам’ятає, як на його очах гинули товариші по службі.
Небо видніше з-під земліЗа 2 роки військової служби гімн Радянського Союзу лунав для Миколи Данилейка, наразі – керівника потужного підприємства «Кредмаш», понад сотню разів. У 1975-1977 рр. юнак обороняв повітряні кордони держави, служив під Москвою в Головному штабі військ ППО. Двічі на тиждень, коли рота заступала на бойове чергування і мала спускатись у засекречений бункер під землею, вояки чули гімн і напутні слова: «Вы заступаете на охрану рубежей нашей Родины…». А в бункері на хлопців чекала карта Союзу розміром із 3-поверховий будинок, на яку були нанесені кордони та військові підрозділи. Солдати мали слідкувати за всіма літаючими об’єктами, що наближалися до кордонів Батьківщини, і незримо їх супроводжувати.
Утім, служба Миколи Данилейка, як він сам каже, минула тихо-мирно, без нападів і бойових дій. Солдатом він був дисциплінованим, у самоволку не ходив, натомість полюбляв ходити на лижах. Єдина проблема – фотографуватися можна було лише на фоні лісу, бо за іншу творчість на секретному об’єкті могли й відправити куди подалі.
Тож дембельський альбом молодшого сержанта Миколи Данилейка не пістрявіє фото, проте є малюнки на армійську тематику, старанно виконані молодшим бійцем. Робота бійця, звісно, не оплачувалася, то був почесний обов’язок молодого воїна підготувати альбом для дембеля. Хоча «дідівщину» у своїй роті Микола Данилейко заперечує, каже, що то був, скоріше, ритуал навчання молодших солдатів старшими, без жорстокості та образ.
Виховання справжнього чоловіка«2 года тяжелой, но почетной солдатской службы. За эти 2 года поймешь цену молодости и все прекрасное прошлое. Молодость особенно дорога солдату, который отдает ее в то время, как другой веселится и не знает ей цену», – ці сповнені глибокого смислу рядки прикрашають дембельський альбом Володимира Кургаєва, завідувача транспортного відділу міськвиконкому. Цитата невідомого автора, справжня армійська класика.
Володимир Кургаєв не просто хотів служити, він буквально молив про це:
— Я був невеликого зросту – 1,48 метри, та важив 48 кг, і коли проходив призовну комісію, мені сказали: «Не годен к строевой, да и формы такой нет». Тоді я впав на коліна і просив: «Дяденька полковник, возьмите меня в армию, потому что меня девочки и так не любят!».
Хлопця до лав Збройних сил узяли, потрапив він до Чернігівського залізничного полку і невдовзі відчув, що армія – це не мед. Перші півроку далися тяжко, двічі й туалет за «дідів» чистив, поки не зрозумів, що треба поважати не лише статут. Як і більшість чоловіків, Володимир Кургаєв каже, що армія навчила його життю.
Головний лікар у гімнастерціНе думайте, що головний лікар Дитячої лікарні Юрій Попенко одягнув військову форму заради жарту чи оригінального фото. Юрій Михайлович – капітан медичної служби, до війська його призивали неодноразово:
— У роки навчання в інституті в нас були виїзні табори. А після аварії в Чорнобилі довелося спробувати справжньої служби. Кілька місяців я був провідним хірургом медсанбату, розташованого в 30-кілометровій зоні. Керівництво держави боялося витоку інформації, оперували прямо в зоні, а організація медичної служби була вкрай незадовільною.
Творчий підхід до армійської службиДембельський альбом старшого сержанта Володимира Кодрашова, у нинішній мирний час – начальника міського управління культури та туризму, вирізняється особливим смаком, притаманним усім митцям. Навіть на обкладинці – ліра та якісь візерунки, що мають символізувати музу. У 1976-1978 рр. Володимир Кондрашов служив у військах дальньої авіації під Вінницею. Що то були за війська, й досі не розповідає, посилаючись на таємницю, проте відомо, що на солдата Кондрашова там дуже чекали: духовому оркестру військової частини терміново був потрібен керівник, а за плечима 18-річного новобранця – Полтавське музичне училище по класу акордеона. Втім, від солдатських обов’язків його ніхто не звільнив, а художньою самодіяльністю доводилося займатись у вільний від служби час.
Володимир Кондрашов встигав усюди – був першим у частині з волейболу і кращим солістом в армійському ансамблі. Про те розповідають вирізки з газет у дембельському альбомі. На оформлення альбому витратив півроку, вийшов справжній шедевр – в оксамитовій обкладинці, зі шпонковою вставкою посередині. Той шпон був «позичений» солдатом зі стін клубу під час ремонту. Так, частинка армійської творчості назавжди залишилась з Володимиром Кондрашовим.
Дембельський альбом – шедевр самвидавуХудожник-карикатурист Ігор Ахметзянов пригадує, що під час армійської служби в елітній частині морської авіації створив близько 100 дембельських альбомів для товаришів. І жодного однакового!
— Я часто отримував доручення від начальства щось намалювати чи оформити, тому зрештою й дістав свій власний кабінет, де малював не лише «бойові листки» для начальства, а й дембельські альбоми. Власний альбом зберігав під кришкою столу і його жодного разу не знайшли, – розповідає Ігор Ахметзянов. – Офіційно дембельський альбом був заборонений, але офіцери знали, що цю традицію жодними заборонами не знищити. Насправді перед демобілізацією солдати передавали офіцерам свої альбоми, а ті забирали їх до себе додому і потім повертали нам. По-іншому переправити через КПП альбом ми просто не могли, бо виносити такі «цінні» фотодокументи з частини не дозволяли.
Ігор Ахметзянов говорить, що художній конвеєр працював стабільно, але прибутку не приносив:
— Всі альбоми я робив за «спасибі»! Щоправда, на все життя запам’ятав, як віддячив кухар-узбек, він був справжнім кулінарним чарівником і готував для високого начальства. Такий смачний шашлик для мене зробив, більше ніколи такого не їв!
Скромно і зі смакомДембельський альбом нинішнього директора школи № 28 Івана Трохименка по праву характеризує свого власника: навіть у роки юності Іван Миколайович був дисциплінованим, зібраним та… далекоглядним:
— Тоді було модно малювати картинки з «Ну, постривай!», які символізували стосунки солдатів з начальством. Я вирішив не гнатися за модою…
В альбомі Івана Трохименка лише фото, краєвиди Києва та карта шляху солдата 18-ї навчальної танкової дивізії Київського воєнного округу. Щоправда, без традиційної оксамитової обкладинки та стрічок теж не обійшлося.
8 (298) 24/02/2011
Акценти: дембельский альбом, Кременчуг
