Таємниця гірського Криму, або Як ми до монахів ходили

Якби обставини склалися не так вдало, то кореспонденти «Панорами» ніколи б не дізналися, що у гірському Криму є альтернатива Успенському скельному монастирю, який вважається перлиною і туристичною меккою Бахчисарая. Чоловічий монастир у с. Баштанівка під Бахчисараєм – маленька копія Чуфут-Кале з приємною відмінністю: немає натовпу туристів та торгівців місцевим крамом.

Дві дороги, два шляхи

Дорога до чоловічого монастиря і храму святої Анастасії на вершині скелі практично безпечна. Її викладено автомобільними шинами. Йти по них, як по сходинках, важкувато, проте не заблукаєш. У тій високій точці, де місце старту здається крихітним і практично невидимим, дорога ро­здвоюється. Підеш в один бік – вийдеш до прихованого від людського ока святилища: дві ікони і джерельце, охайно прикрите пластиковою кришкою. Кажуть, тут колись був величний храм. А от друга доріжка якраз і веде до монахів.

Петрович-Іванович

По дорозі до монастиря наша група зустріла археолога Петровича. Про те, що він археолог, як і власне про те, що Петрович, ми дізналися з вицвілого бейджа на светрі чоловіка. Проте сам «Петрович» попросив називати його Івановичем. Петрович-Іванович сказав, що місцеві називають ченців євромонахами, бо у кожного в рясі мобільний телефон. Для опалення ченці використовують сонячні батареї, встановлені на даху одного з житлових приміщень. Електроенергію видобуває вітрогенератор.

Монастирський колгосп

Коли ми врешті дісталися до монастиря, префікс «євро» відпав сам собою. Монастир нагадує охайне присадибне господарство. Наприкінці жовтня тут в’яжуться червоні помідорчики. За ними доглядають працівники, які добровільно допомагають священно­служителям. Мешканці монастиря не з чуток знають, що таке екостиль життя і ресурсозбереження  – по всій території відра, банки та інші ємності, в які збирають дощову воду.

Храм святої Анастасії

Святе місце – маленька кімнатка. По нижній частині стін розташовані великі щити з нанесеними на них заповідями, по верхній – ікони, мабуть, із сотнею лампад. Якщо придивитися, кожна оздоблена вручну – бісером, вишуканим камінням.

На жаль, поспілкуватися з монахами не вдалося, розмов з мирськими людьми вони уникали, та й працівники-городники і «шиноукладальники» не охоче розповідали про монастирське життя. Ми дізналися лише, що настоятеля звуть отець Георгій, 2 роки тому Успенський скельний монастир відрядив його сюди для заснування нової обителі. Отець Георгій разом з братами-ченцями самотужки викладав до вершини тропу з автомобільних камер, висаджував фруктові дерева (у лунку для кожного засипали 1,5 м родючого ґрунту), облаштовував келії та господарчі приміщення у печерах давнього поселення Качі-Кальон та монастиря св. Анастасії, що існували тут у VIII-XVIII ст. Щоправда, цивілізація таки позначилася на житті ченців – ми побачили не лише вітрогенератор, а й «Жигулі» на стоянці за фруктовим садом. Виходить, щодня дертися вгору жителям скельного монастиря немає потреби, на горі є автомобільна дорога.

Так храм Святої Анастасії виглядає ззовні

Присадибне господарство кримських ченців

Цих чудових мешканців Баштанівки ми зустріли у підніжжя гори

Автомобільні покришки – і будматеріали, і сховища

Акценти: Крым, горы, экскурсия, монастырь