У 1943 р. 19-річній Тамарі Авдієнко довелося зустрітися з пекельною війною у с. Келеберда Кременчуцького району.
Від місця переправи радянських військ на Дніпрі потрібно було будь-що доправляти поранених бійців у госпіталь, розташований у Комендантівці, рідному селі Тамари Авдієнко. Не маючи відпочинку і морального права на сон, молода медсестра виносила з-під вогню поранених, рятувала солдатів та офіцерів. Потім брала участь у визволенні Кіровограда, тут на все життя закарбувалася в її пам’яті моторошна картина – купа скривавлених людських тіл: дітей та дорослих, яких фашисти, відступаючи, забили молотками до смерті. Тамара, ридаючи, змивала кров з обличчя загиблих, аби їх можна було впізнати, а поряд американські репортери спокійно фотографували це дійство.
— Дуже важко було під час визволення Відня, двічі тут була поранена, а при форсуванні Дунаю у складі 11-ї зенітної дивізії ледь не потонула – німці відкрили шалений вогонь по нашій переправі. Але ми вижили й перемогли, – говорить Тамара Іллівна.
Сержант медичної служби, інвалід ІІ групи Тамара Авдієнко нагороджена медалями «За взятие Вены», «За взятие Будапешта», «За Победу над Германией». Про страшну війну, через яку довелося їй пройти, Тамара Авдієнко розповідає молодому поколінню. Учасника бойових дій часто запрошують на уроки мужності до кременчуцьких шкіл. А у раді ветеранів мікрорайону № 8 про бойовий шлях Тамари Авдієнко розповідає Книга пам’яті.
44 (281) 28/10/2010
Інформація надана Галиною Коваленко, головою ради ветеранів мікрорайону №8
Акценти: ветераны, Великая Отечественная война, Кременчуг
